Журналіст завжди повинен бути людиною!

Головний редактор газети «Полісся», що в місті Камені-Каширському Волинської області, розповідає про власну газету, про становище журналістики в Україні, оцінює діяльність теперішньої влади.

– Нещодавно редакція газети «Полісся» відсвяткувала своє 70-річчя. Скажіть, будь ласка, Петре Сидоровичу, хто протягом сімдесяти років очолював колектив редакції?
– Від часу, коли було засновано і видано перший номер газети «Полісся», яка в свій час називалася «Ленінським шляхом»,  «Радянське Полісся», потім – просто "Полісся", працювало більше десятка редакторів. Це зокрема – Редькін (перший редактор газети з 1939 року), Гакал, Топчєєв, Діжечко, Молодик, Леонтьєв, Світличний та інші. З часів незалежної України до 1992 газету очолював Адам Якович Берлач, з 1992 по 1994 рік – Іван Олександрович Токарчук.
– А як редактором стали Ви?
– У 1994 році, зокрема 26 квітня, у трудовому колективі відбулися вибори і на альтернативній основі більшістю голосів – одинадцять проти двох – редактором обрано мене.
– З якими труднощами стикаєтесь Ви на роботі, і чи важко бути редактором?
– Умови роботи у нас особливі. Головне – забезпечити творчий процес і вчасно, згідно з графіком, видавати газету. Ми, звичайно, це виконуємо. А труднощі – це, передусім, матеріальна база. Якщо чесно, ми сьогодні почуваємось більш-менш нормально у порівнянні з іншими газетами.  Мається на увазі транспорт (наприклад, ми майже єдині в області серед районних газет, хто має свій редакційний транспорт). Редакція достатньо забезпечена комп’ютерною, множинною технікою і всім іншим необхідним.
Є проблема із забезпеченням редакції газетним папером, адже на сьогоднішній день практично ніде в Україні неможливо знайти газетного паперу. Поставки здійснюються в основному із Росії чи то із Польщі або Фінляндії. Але сьогодні всі ці канали перекриті. А взагалі якихось особливих труднощів ми не відчуваємо.
– Були випадки, коли мешканці нашого району використовували газету «Полісся» з метою привернути увагу влади до негайного вирішення певних соціальних проблем. Скажіть, будь ласка, наскільки часто це відбувається?
– Так, справді. Таке дійсно відбувається. І я вважаю, що це добре, коли люди довіряють друкованому виданню, довіряють журналістам та звертаються за їх допомогою. Були проблеми щодо пенсійного забезпечення, щодо різного роду соціальних виплат, щодо забезпечення певних категорій громадян пільгами, щодо розподілу чи наділу земельних ділянок під забудову, зокрема в місті. Зрештою, люди звертаються з питаннями різного характеру. У кожного вони свої. Якої сфери життя не торкнешся – всюди є проблеми.
– А як Ви ставитесь до теперішньої влади?
– Знаєте, кожна влада від Господа-Бога. Комусь вона подобається, комусь – не подобається. Я вважаю, якщо влада працює на благо і користь людей, то не варто звертати увагу на кольори: чи вона  помаранчева, чи вона білосердечна, чи вона біло-блакитна. Яка різниця, хто при владі? Якщо влада працює чесно, дбає про людей, думає, як життя людей зробити кращим – звичайно, така влада заслуговує на підтримку.
– Чи підтримуєте Ви ідею поділу України на Схід та Захід?
– Однозначно – ні! В нас не може бути ніякого поділу. Україна – це історично цілісна держава. І сьогодні шматувати її на окремі території не потрібно. Тільки так вона може існувати як могутня країна, що може претендувати на своє місце серед великих європейських держав.
– Пригадаймо Помаранчеву революцію. На жаль, майдан не виправдав наших сподівань, внаслідок чого українське суспільство розчарувалось в його ідеалах. Як ви думаєте, у чому полягала головна помилка Віктора Ющенка?
– У суспільстві, зокрема серед читачів нашого видання, побутують різні думки. Але як Гарант Конституції, як Президент, як глава держави Віктор  Андрійович Ющенко, на мій погляд, не зміг забезпечити консолідації демократичних сил, які допомогли йому, наголошую, ДОПОМОГЛИ ЙОМУ стати Президентом. А отже, була втрачена нагода і можливість будувати державу за тим сценарієм, за тими принципами,  що були визначені під час Помаранчевої революції.
– Якби повернути час назад – чи б вийшли ви на майдан?
– Звичайно. Якщо майдан передбачає мету демократизації суспільства, а не утиски демократії, то я вважаю, що кожна нормальна людина, яка хоче жити у вільній державі, вийшла б на майдан. І я був би серед таких!
– За 2010 рік Україна в рейтингу свободи преси опустилася із 89 до 131 сходинки. Як ви вважаєте, у чому головна причина такого падіння?
– Причина, на мою думку, криється в одному. Про нову владу, яка сьогодні прийшла, не можна сказати, що вона є тоталітарною. Але окремі політики все-таки робили спроби утисків свободи слова, переслідування журналістів, обмеження інформації і таке інше. А це, згідно з моніторингом міжнародних інституцій, і підштовхнуло до висновків експертів, що в Україні все-таки має місце попрання свободи слова, попрання демократії, і над цим потрібно задуматись.
– Як ви вважаєте, чи існує загроза українській мові?
– Я не сказав би, що сьогодні є надто велика загроза українській мові, але ідея, знову ж таки окремих політиканів, надання статусу російській мові – другої державної, на мою думку, є неправильною. Сьогодні єдиною державною мовою, згідно з Конституцією України – є українська мова.  І незалежно від того, де ти живеш: на Сході, на Заході, Півдні чи Півночі – потрібно цей закон виконувати. А те, що сьогодні в регіонах намагаються надати російській мові статус регіональної, я вважаю теж неправильним, тому що, згідно з українським законодавством, все діловодство, весь навчальний процес у школах, вищих навчальних закладах має вестися тільки українською мовою. А отже, якщо цей процес буде продовжуватися, тобто точкові або локальні утиски української мови, то можна припустити, що українській мові дійсно існує загроза.
– У 2000 році розгорівся політичний скандал, причина якого – вбивство засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе. У 2009 році в місті Луцьку у вікно редактора газети «Віче» поцілили шість куль. У серпні 2010 року ходили чутки про вбивство головного редактора харківської інформаційної газети «Новий стиль», а редактор житомирської газети «Сільське життя» отримав два ножових поранення. Скажіть, будь ласка, чи не боїтеся ви за своє життя?
– Звичайно, професія журналіста одна із тих, які є найбільш ризикованими. Це зрозуміло. Тому боятися є причини, адже сміливі журналісти пишуть про кримінальні справи, про різного роду зловживання, махінації і так далі. А це не подобається тим, хто за цим стоїть. Але, з іншого боку, якщо боятися і не говорити про це – то який же це журналіст?!
– Газета «Полісся» орієнтована суто на Камінь-Каширський район. Чи не хотіли б ви розширити цей діапазон  або створити електронну версію газети?
– Тут питання в двох аспектах.
    По-перше, я почну з останнього – електронний варіант газети. Хочу поділитися секретом, що ми зробили замовлення програмістам, і вже розробляється сайт нашої газети. Сьогодні він в робочому плані. І, я думаю, прийде час, коли нас зможуть читати в електронному варіанті в будь-якому куточку України, в будь-якій державі.
А от щодо розширення сфери розповсюдження – таке бажання було.  Ми хотіли зробити свою газету регіональною, мається на увазі – поширювати її для жителів інших районів: Любешівського, Ратнівського, Маневицького. Але я, як редактор, не зробив цього тільки тому, що поважаю своїх колег з інших районів. Я міг би в певній мірі "нашкодити" їх соціальному захисту, позбавити, якщо грубо сказати, куска хліба. Тому я утримався від такого задуму.
– Наскільки якісно працюють кореспонденти «Полісся»?
– Є різні критерії оцінки якості роботи журналіста. Перше: наскільки він професійно, майстерно може викласти той чи інший матеріал. Друге: в якій мірі цікаву тему може знайти журналіст, щоб нею заінтригувати читача. Я вважаю, що всі наші журналісти заслуговують на те, щоб працювати у засобах масової інформації, зокрема у газеті. Майже кожен із них має відповідну освіту.
– А кого б Ви назвали найкращим працівником редакції?
– Я все-таки утримуюсь від прямої відповіді на це запитання, щоб не образити когось із своїх колег. Загалом у редакції працює 14 осіб. Із них 6 – творчі. Сьомий – редактор, який теж є творчим журналістом. І визначати, що хтось працює краще, хтось гірше – дозвольте мені цього не робити.
– Яка головна тематика вашої газети?
– Вона має статус громадсько-політичного видання і зорієнтована передусім на широке коло читачів, в першу чергу, дорослої категорії населення. Але дуже часто в нашій газеті публікуються матеріали і для школярів, і для дитячих дошкільних закладів, а отже, газета намагається охопити усі грані сьогоднішнього непростого життя, бути цікавою для кожного читача.
– А от наскільки часто у газеті з’являються статті християнського характеру? Чи не з’являються зовсім?
– Звичайно, що з'являються. Але в цьому плані у нас, на мій погляд, є деякі, можливо, недопрацювання. Тут потрібно брати до уваги не лише християн, адже на теренах нашого району є різні релігійні течії. Тому, я вважаю, потрібно було б публікувати матеріали на релігійні теми, які б відображали інтереси чи запити тих читачів, які мають спільні релігійні переконання або зовсім протилежні. Тобто я маю на увазі публікації на морально-етичні теми із використанням біблійних Істин. Потрібно залучати людей обізнаних, тому що не кожен журналіст може обґрунтувати те чи інше поняття, питання, що стосується релігії. Я говорю самокритично, у нас є недопрацювання.
– А от у вас як журналіста існують якісь особисті хитрощі (секрети) щодо даної діяльності?
– Ну, я людина взагалі не прихована, а відкрита, тому якимось хитрощами не користуюся та не володію. Але вважаю, що мій професіоналізм, мій журналістський хист дозволяє мені професійно творити. Я вважаю, що я як керівник є успішним, оскільки сьогодні за всіма показниками: і за економічними, і за тиражем газети, за матеріальною базою, за умовами праці – наша газета найкраща серед районних газет області. Наприклад, що стосується тиражу, то ми впродовж п'яти-десяти років утримуємо другу позицію в області після газети "Вісті Ковельщини". Ми давно попереду таких великих міст, як Володимир-Волинський, Нововолинськ, Любомль.
– То все ж таки який головний обов’язок журналіста?
Тут відповідь проста і зрозуміла: головний обов'язок журналіста – говорити людям правду! Сьогодні у наш досить таки політизований час з'явився такий різновид журналістики, як замовна журналістика. Це досить погано. Журналіст не повинен писати за гроші, хай навіть великі гроші, на замовлення тих чи інших політиків, тих чи інших політичних партій. Журналіст завжди повинен говорити і писати так, щоб не було соромно дивитися людям в очі. Журналіст завжди повинен бути людиною!
Дякую за інтерв’ю.

Камінь-Каширський, 2010
Розмовляв Нестор Ліпич